Pik
Сьогодні, 20 серпень 2019
07.03.2014
121
0

Председатель сельсовета рассказал, как Станислав в феврале боролся со стихией

Председатель сельсовета рассказал, как Станислав в феврале боролся со стихией

Наше село пережило надзвичайну ситуацію, якої не пам'ятають навіть старожили. На офіційній мові це називається надзвичайною ситуацією місцевого значення природного характеру. Та чомусь ні в районі ні в області не признали наше село зоною стихійного лиха. Може тому, що їм було не до нас, вони в цей час рятували свої крісла. Голова районної держадміністрації приїхав у село лише на 13 день стихії.
Зранку першого ж дня ми разом з сільським головою Олександрівки телефоном з нашої сільської ради доповіли районному керівництву про нашу біду, бо в Олександрівці навіть такого зв'язку не було, повідомили енергослужбу, дорожню службу.
Спочатку була надія на те, що приїдуть відповідні служби, енергетики відремонтують електролінії, дорожники просиплять дороги піском, тому ми обмежилися лише посипкою основних доріг у селі та автобусних зупинок. Але дорожники у першу чергу рятували автотрасу державного значення М-14, а енергетики з таким масштабами аварій стикнулися вперше. Коли кількість знеструмлених сіл в області рахувалася сотнями, у них просто не вистачало техніки направити в кожне село бригаду. До того ж минулорічне реформування цієї структури як завжди чомусь у нас пішло не на користь населенню. У Білозерці не залишилось техніки для обслуговування електроліній, не говорячи про нашу Широкобалківську дільницю. Тому в перші дні стихії техніка щоденно приїздила з Херсона. Робота йшла дуже повільно. Поки водії «вишок» отримували путівки, наряди, поки прибували на місце роботи, вже був обідній час. О 17 годині починало темніть. І незважаючи на те, що енергетики в порушення всіх вимог техніки безпеки працювали в темний час доби при сильному вітрі, дощі та снігу, темпи роботи були низькими.
У перший же день, об'їхавши все село та усвідомивши масштаби аварій на електролініях стало зрозуміло, що без нашої допомоги їм не впоратися. Тому я звернувся до них з питанням, - «яка допомога від нас можлива?». Для них у першу чергу необхідно було зібрати всі електродроти, які лежали на землі, щоб їх не розікрали, так як при таких масштабах аварії передбачалась велика нехватка нових проводів. Тому наступного дня було проведено засідання сільської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.
Основні завдання, які були поставлені на цій комісії: 1). Село було розбито на сектори і кожній бюджетній установі було дане завдання зібрати електродроти на своєму секторі; 2). Працівників Будинку культури залучено до посипки доріг піском; 3). Установам приготуватися до тривалої життєдіяльності в умовах відсутності електроенергії при низьких температурах; 4). Соціальній службі перевірити умови проживання одиноких громадян; та передбачено ряд інших заходів.
Першочерговим завданням було подати напругу до лікарні, школи, дитячого садка та у центр села, де розташовані сільська рада, банки, пошта та АТС. Але фідер, на якому знаходяться ці об'єкти був зруйнований, лінія 35 кВ у степу була зруйнована, тому енергетикам довелось подавати струм через Широку Балку, яка менше постраждала від негоди.
Великі перешкоди роботі створювало те, що обледенілі дроти та опори продовжували руйнуватися впродовж декількох днів. Енергетики не встигали відремонтувати високовольтний фідер, як він знову руйнувався. Були такі випадки, коли ремонтуючи одну лінію на наших очах сипалися опори на іншій.
Та тільки тоді ремонти пішли швидкими темпами, коли звільнилися бригади з інших регіонів, переїхали до нас, залишалися у нас на ночівлю і в Херсон прийшли вагони з електроопорами.
Можна багато розповідати про те як йшли відновлювальні роботи, які були складності, але це все технічні питання, хочеться зупинитися на іншому.
Екстремальна ситуація перевіряє людей. В такій ситуації оголюються нерви і видно, хто є хто. Як працівнику пожежної охорони в минулому, мені це відомо. В штатній ситуації всі браві герої, але коли треба йти у вогонь зразу стає відома сутність людини, тому в такій службі люди зі слабкою душею довго не затримуються.
Так і ця надзвичайна ситуація зняла шкарлупу з нас усіх. Хто піддався паніці; хто, сам ні дня ніде на виробництві не працюючи, повчав як треба працювати; хто готовий відрізати електричний дріт сусіду, аби у самого було світло; хто постарався нажитися на людській біді, хто, втрачаючи людяність, готовий заблокувати техніку енергетиків не даючи пообідати та зігрітися людям які працюють 10 годин на морозі без перерви; хто використав цю біду для проведення передвиборчого піару. Я не називаю цих людей, всі ви їх бачили. І мені особисто стало страшно від того, в якому суспільстві ми живемо.
Багато людей не розуміють, що необхідно посипати піском доріжку біля двору, бо по ній пройдуть брат, сват, сусід, їхні діти, онуки, батьки. А ти сам пройдеш по сусідській стежині. Не розуміють, що в сусідній оселі, на сусідній вулиці живуть такі ж люди, з такими ж проблемами. У цих домівках теж є хворі, діти, одинокі, інваліди. Але їм світло потрібно раніше і більше вони нічого знати не хочуть.
З роду-віку наш народ селився не хуторами, а селами, розуміючи, що маючи спільну (як зараз кажуть) інфраструктуру, її легше разом утримувати. Легше спільними зусиллями долати незгоди та негоди. «У тебе є хліб, а у мене вода - вже ми разом виживимо». Але коли наше село спіткала біда, здалося, що багато хто живе на своєму хуторі, і що твориться за забором їх не цікавить.
Але, на щастя, цих людей не так багато. Більша частина жителів села з розумінням віднеслася до цього катаклізму і стійко й достойно перенесли всі його тяготи.
І я низько вклоняюсь тим, хто незважаючи на негоду, гуртом виходили і в 20-ти градусний мороз допомагали працівникам «Обленерго» відновлювати електролінії не лише для себе, а й для своїх односельців. Тут хочу відмітити згуртованість вул. Молочної та Східної, які допомогли енергетикам відновити високовольтну лінію. Керівників сільських установ та їх працівників за допомогу.
Без технічної допомоги фермерів Дністрянського В.С., Ференца В.І., Пупенка В.В. відновлення електроліній могло б затягнутися ще на тиждень. Також дякую цим фермерам за надання техніки для збору і зберігання проводів та посипку піском доріг.
З приватних підприємців для ліквідації надзвичайної ситуації запропонували свою допомогу лише Кібець Л. та Учик Н., за що їм велика подяка. Але чомусь більшість з підприємців навіть не здогадалися в ожеледицю посипати піском біля своїх магазинів, тим самим виказуючи неповагу покупцям.
Багато людей приходило до сільської ради з вимогами швидше включити світло, посипати дороги та з іншими проблемами, телефон сільського голови не замовкав цілодобово.
Але серед цих людей була лише одна тендітна жіночка, яка задала запитання: «чим я особисто можу допомогти в цій ситуації?» Взяла в руки лопату, і пішла за машиною розсипати пісок на дорогах села. Не можу не назвати її прізвища - це Вашина Лілія.
Порадував той факт, що багато наших жителів відгукнулися на заклик про необхідність харчування бригади енергетиків. Хто приніс консерви, хто зарізав качку, півня, хто дав кошти. У цьому випадку екзамен на згуртованість ми витримали з честю. На мої запитання бригадам рятівників, що у нас проживали: - Які є скарги, побажання, пропозиції?. Я, з гордістю за нашу громаду, отримав відповідь, що ми зробили більше ніж від нас потребувалось. А з гумором додали одне побажання - вимкнути вітер.
Що стосується роботи бригад «Обленерго». В основному це були добросовісні і мужні хлопці. Не кожен зможе працювати у 20-ти градусний мороз на сильному вітрі на 10-ти метровій висоті 10 годин поспіль. За що їм низький уклін. Але ж злі язики розпустили плітки, що електрики скуповують самогон бутилями, говорячи це про своїх рятівників, чекаючи їх, як Бога. Тиждень прожили у нас в лікарні електрики і, персонал лікарні свідок, жодного разу навіть натяку на запах спиртного не було.
Та все ж стихійне лихо ми пережили. Головне, зробити висновки з цього, наданого нам природою, уроку. Уроку на людяність, на співчуття, на свідомість, громадянську позицію. Чи можемо ми в скрутну хвилину думати не лише за себе, а й за тих хто нас оточує.
І якщо хтось, прочитавши статтю, задумається над цим, вважатиму, що вона написана не даремно.

 

 

 

Коментарі

Нет ни одного комментария

Залишити коментар

Останні новини

Останні відеорепортажі

Останні фоторепортажі

ТОП Новин тижня

наверх

Підписатися на новини

Підписатися на новини

Запропонувати новину

Запропонувати новину