Pik
Сьогодні, 09 Квітня 2020
23.12.2019
605
0

На Херсонщині у фермера пустеля Олешківські піски забрала врожай

На Херсонщині у фермера пустеля Олешківські піски забрала врожай

У аграріїв врожай забирає пустеля

У фермера на Херсонщині пустеля врожай забрала. Олешківські піски здавна закінчувалися буквально на порозі осель у мешканців села Гладківки, що в Голопристанському районі. Та десятиліттями ця загроза лише нагадувала про себе, а тепер відновила наступ. Про це повідомляє "Голос України"

Замість ланів — піщані бархани

— Наприкінці минулої осені висіяв ріпак — і тут на поле шулікою впав суховій. Двісті гектарів угідь засипало піском і частина майбутнього врожаю загинула. Згорнули його на одну смугу — та й по всьому, більше нічого не вдіяти. Навесні 2019-го була та сама історія — пісок «задавив» 77 гектарів насаджень гірчиці. Їх довелося пересівати, але збитки сягнули загалом півмільйона гривень. Якщо суховії повторюватимуться, років за п’ять матиму замість полів піщані бархани, — ледь за серце не хапається засновник фермерського господарства «Теллус-Юг» Андрій Щедрінов. — Суховії наші поля просто випалюють, і врожаї зменшуються просто на очах. Цього року соняшник, приміром, дав вісім центнерів з гектара — на третину менше, ніж у господарствах, куди пустеля не дотяглася. І це за використання дорогого насіння продуктивних сортів! Озимі принесли дві тонни з гектара. Це так мало, що витрати на вирощування врожаю не окуповуються: пісок у нас знищує землеробство.

«Побачу в лісосмузі з пилкою — уб’ю»

Андрій Миколайович пересіває у руках пісок, який довгою смугою (на знімку) розділив родючу землю і безплідну відтепер ділянку — життя і смерть для хлібороба. Він, та й інші селяни, котрі з діда-прадіда сусідують із Олешківськими пісками, помітили, що наступ пустелі відновився після 2007 року, коли вигоріли дощенту майже сім тисяч гектарів рукотворних лісів півдня України. Їх не відновили і на третину, бо грошей держава не дала. Та і потім щороку пожежі перетворювали на попіл коли сто, коли двісті гектарів зелених оаз, із величезними зусиллями та витратами створюваних за часів Союзу. На додачу, вздовж степових нив досі триває безжалісне вирубування останніх лісосмуг, що захищають ниви від суховіїв. Вздовж полів фермерського господарства ці лісосмуги (радше, їх залишки) змережані чи не метровими у діаметрі пеньками: під бензопили лягають тополі віком у сорок — п’ятдесят років!

«Сусіди, схоже, просто не хочуть розуміти, що кожне зрубане дерево наближає пустелю до їхніх городів. Їм аби сьогодні пічку дармовими дровами натопити. До поліції з цього приводу вже не звертаюся — марно. Тому просто попередив усіх: кого побачу із пилкою в лісосмузі біля мого поля — уб’ю. Думаєте, допомогло? — перепитує фермер. — Аж ніяк. Браконьєри просто чекають, коли я десь поїду. І щойно повернуся — лісосмуги зустрічають мене новими пеньками».

На зволікання часу немає

Опустелювання Херсонщини — не секрет для влади та науковців. Про збільшення кількості суховіїв (щороку їх десятки) внаслідок знищення захисних насаджень та глобальної зміни клімату попереджали синоптики, про катастрофічні наслідки пересування пісків з тривогою говорять фахівці з меліорації та агрономи. Наступ Олешківської пустелі можна й треба зупинити, почавши термінове відновлення лісосмуг, оскільки час на зволікання уже вичерпаний. Півстоліття тому озеленення допомогло — ще й так, що про чорні буревії забули надовго. Тож до випробуваного «рецепту» необхідно повертатися, але для цього не обійтися без державного стимулювання.

— Лісосмуги краю колись перебували у віданні колгоспів і радгоспів. Після їх зникнення вони залишилися ніби нічиї, чим залюбки скористалися дроворуби, — коментує директор Степового філіалу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства (Харків) Олександр Глод. — Ті захисні насадження, які ще не встигли сплюндрувати, треба терміново передати місцевим громадам під збереження й охорону. Проте цього недостатньо. Конче потрібні нові лісосмуги, фермерів та інших власників землі варто зацікавити в їх створенні. Тут не про загрозу суховіїв треба говорити, а про вигоду. Скажімо, виділив власник ділянку під висаджування дерев, і держава бере земельний податок з цієї території не три відсотки від нормативної грошової оцінки, а вдвічі менше. Чи взагалі за нульовою ставкою.

Прикро, але загрозу пересування пісків на півдні України усвідомили хіба що землероби з тих населених пунктів, які сусідують із єдиною в Європі пустелею. А це лише два райони Херсонщини — Олешківський та Голопристанський. Та коли пустеля «постукається» до сусідніх регіонів України, і щедрі колись поля перетворяться на безплідні дюни, щось обговорювати буде вже пізно. Настане час пісок вигрібати.

Автор; Сергій Яновський, Голос України

Новини по темі

Коментарі

Нет ни одного комментария

Залишити коментар

Останні новини

Останні відеорепортажі

Останні фоторепортажі

Зараз читають

наверх

Підписатися на новини

Підписатися на новини

Запропонувати новину

Запропонувати новину