Pik
Сьогодні, 27 Октября 2020
09.10.2020
544
0

Лариса Теплякова: "Я обираю театр!"

Лариса Теплякова: "Я обираю театр!"

Лариса Теплякова – гример-пастижер. Може змінити людину настільки, що рідна мати не впізнає: перетворити пишну шевелюру в лисину, завити кучері на гладкій маківці та навіть видалити зуба, а потім без наркозу та болі вставити його на місце…

Ларисі Миколаївні 85! Тільки Херсонському театру вона присвятила 39 років свого життя – створювала яскраві образи з неймовірними перуками та дивовижним гримом... і успішно продовжує це робити!

Її життя цікаве та насичене. Хто б сказав, що ця тендітна жінка пережила багато переїздів, пожертвувала кар’єрою у Ризі та шлюбом задля того, аби бути поряд із мамою? Та не будемо забігати наперед… Давайте почнемо з самого початку.

 
Лариса з мамою Красильніковою Анною Луківною

- Народилась я в Донецьку. Мама (Красильнікова Анна Луківна) поїхала туди працювати, познайомилась із батьком, вийшла заміж і з’явилася я. Правда, жили ми там недовго – тато працював інженером-монтажником і постійно переїжджав із місця на місце. У різних населених пунктах будував мости, цехи, домни…

Ми фактично жили на валізах. Я мало не кожен клас вчилася в іншій школі. Було нелегко. І тут – диво – з 6-го по 10-й клас ми осіли в Миколаєві (а моя мама родом із цієї області). Батька знову кликали на роботу в Казахстан, він тягнув туди й нас… Але мати вирішила не зривати мене з місця і ми з нею залишилися в Миколаєві…


Лариса з батьками

- І після закінчення школи Ви гайнули в Одесу вчитися на гримера-пастижера?

- Та ні! Після школи я вступала у Москву в педагогічний університет на французький факультет. Ми з подружкою бешкетували - старалися спілкуватися французькою. Виходило краще, ніж в інших. Тому й вирішили підкорювати Москву. У подружки там мешкали родичі – тітка з дядьком… було де зупинитися.

Вступити було непросто – поза конкурсом проходили жителі азіатських республік, кавказці. Вони й російської до путя не знали, що вже казати про французьку (сміється – авт.)… Так, як вступало багато іноземців, наших трохи утискали. Я одного балу не добрала, щоб пройти. Добре склала всі іспити, а їх там було чимало – 5 предметів! І ось на останньому, історії, моїй улюбленій історії, все пішло шкереберть.

Мені запропонували піти на вечірнє відділення навіть без іспитів. Але там потрібна була довідка з місця роботи та прописка. А в мене нічого цього не було… Подружці посприяла рідня, я ж повернулась та гайнула шукати долі в Одесі… Вступила в Театральне художньо-технічне училище (нині - Одеський театрально-художній коледж) на гримерне відділення.

Вчилась 4 роки. Практику проходила у Ризькому театрі російської драми (нині – Ризький російський театр ім. М.Чехова). Мені пропонували там роботу – терміново потрібен був гример-пастижер… Як заманливо б це не звучало, але я мала їхати захищати диплом. Що я, даремно навчалась 4 роки, щоб залишитися без диплома?

- То куди ж Ви пішли, отримавши спеціальну освіту?

- Директор Ризького театру російської драми порекомендував мене в Ризький державний театр оперети. А також він пообіцяв: як тільки звільниться вакансія, я відразу до них зможу повернутися… Навіть двічі були випадки, що можна було перейти, але я відмовлялася – звикла до оперети. Хоча роботи там було в рази більше: великий хор, балет, солісти – латиська та російська трупи… І всіх їх треба було загримувати!

Мама жила зі мною. Коли я отримала диплом, вона поміняла квартиру й перебралася в Ригу (аргументувала, що з моєю освітою робити в Миколаєві нічого). Вона у мене малювала і на цьому підґрунті зійшлася з вітчимом (Михайлом Єфимовичем Ганчо)…  Познайомилися в музеї: вона сиділа та змальовувала з картини копію, він зацікавився її роботою… Зав’язалася розмова й невдовзі мама та вітчим почали разом жити.

Вітчим Михайло Єфимович Ганчо

Він, до речі, був досить відомим художником -брав участь у різних виставках. І якось навіть отримав перше місце на Всесоюзній виставці у Москві за картину "Яхт-клуб на р. Лієлупе". Ця робота його прославила…

 картина "Яхт-клуб на р. Лієлупе". Автор - Михайло Ганчо.

картина, на якій зображена Лариса Теплякова. Автор - Михайло Ганчо.

- Ларисо Миколаївно, кого зі знаменитостей Ви гримували в Ризі?

- Мала досвід роботи з народними, заслуженими артистами, яких можна було побачити не тільки на сцені театру, а й у кіно. Серед них - Вія (Аліда) Артмане (знялася майже в сорока фільмах – зокрема "Рідна кров", "Ніхто не хотів вмирати", "Стріли Робін Гуда", "Сильні духом" - авт.), Велта Ліне, Жанна Глєбова тощо… Роботи вистачало.

Театр оперети був одним із лідируючих – часто він першим у країні показував нові мюзикли (як от "Моя прекрасна леді", "Hello, Dolly"), а інші театри підхоплювали вже потім. Там працювала Всесоюзна лабораторія оперети. Щороку з’їжджалися всі режисери, композитори, творча інтелігенція, аби дивитися вистави. Всім подобалось, бо гостей добре приймали, годували рибними делікатесами (сміється – авт.).

До речі, мені пропонували працювати гримером Ризької кіностудії. Але там знімали мало фільмів, бували часті простої – у ці періоди працівникам платили 50% зарплати. Але коли була робота – заробляли добре. Але я не пішла – надто звикла до оперети…

Програмка Ризького театру до вистави "Фіалка Монмартру".

- Кохання Ви теж у Ризі зустріли?

- Я заміж виходила в Одесі. Чоловік – одесит. Познайомилась із ним ще в студентські роки. Він вчився в університеті на фізматі. Закінчив навчання на рік раніше за мене та поїхав за призначенням на Урал. Хотів, аби я, як жінка декабриста, поїхала туди за ним, навіть за роботу в театрі домовився, але я хотіла отримати диплом. Життя нас розвело, а потім через три роки ми зустрілися знову. Мені навіть ворожка якось сказала, що спочатку ми розлучимось, а тоді будемо разом.

Заміж я вийшла в 27. Він приїхав у Ригу, працював там в академії наук, а тоді почав тягнути мене назад в Одесу - у нього спина боліла, остеохондроз почався. Медики констатували: треба міняти клімат… Я кинула все і поїхала за ним в Одесу.

Та довго там не пробула – нас розлучив театр. Його не було два місяці – поїхав на військові збори як офіцер запасу, а після – у відрядження. В Одесі почалася холера і я з сином Сашком повернулась до Риги. Прийшла у театр, мене там схопили й сказали: "Ми тебе більше нікуди не відпустимо". Дві трупи (і латиська, і російська) поїхали на дальні гастролі і терміново шукали гримера. Я не змогла відмовити… Чоловік роздратувався, що мені треба було їхати аж на два місяці, ми сварилися… і на цьому наша романтична історія закінчилася. Розлучення оформили трохи пізніше. Він влаштувався викладачем в університет і там знайшлася співробітниця, яка його…

- Захомутала?

- Саме так! І вони одружилися…

- Скільки років Ви пропрацювали у Ризькій опереті?

- 19 років, трохи не вистачило до 20-ти.

Лариса Теплякова створює образи

- Чому ж переїхали до Херсона?

- Мама почала хворіти. Гострий бронхіт переходив у астму. Здало здоров’я й у вітчима -  він працював у порту і щороку лежав у лікарні з пневмонією. У Ризі дуже сирий клімат, треба було переїжджати на південь. Шукали, з ким би поміняти квартиру. У повітрі вже відчувався розвал і далеко не всі хотіли виїжджати. Але нам пощастило. Жіночка, з якою ми мінялися квартирами, була латишкою й хотіла на Батьківщину… Так ми потрапили до Херсона.

Хоча, знаєте, я могла залишитися. У мене в Ризі був наречений – артист Радік Житкевич. Але я не хотіла лишати маму.

- І Ви відразу пішли працювали в театр ім. М.Куліша?

- Я була на гастролях з Ризьким театром у Москві та попросила маму дізнатися, чи є тут вакансії. Вакансії гримера не було і мені запропонували завідувати костюмерним цехом. У костюмах я розбиралась, тому вирішила: чого б не спробувати?! Я навіть на прохання тодішнього головного художника Віктора Балаша робила ескізи костюмів для різних вистав. Зокрема, "Моя прекрасна леді", "Сестра Керрі" тощо. І знаєте скільки я була на цій посаді? Майже 20 років! А тоді звільнилося місце у перукарському цеху і я перейшла…

У нас був артист Олексій Панасюк. Він працював і в театрі, і в університеті. А в 90-ті вирішив поїхати з Херсона та шукав людину, яка б замість нього викладала… Запропонував мені. Я погодилась, адже робота з костюмами вже сиділа у мене в печінках (дуже важкий цех…)! Але перейти не вдалося – заміна в університет потрібна була терміново, а у мене матеріальна відповідальність – три величезних склади, – і кинути все без інвентаризації я не могла. Викладати пішла тодішній завідувач перукарського цеху Тетяна Русова, а я ж перевелась у перукарський цех.

- Ви стільки всього вмієте: виготовляєте перуки та бороди, змінюєте риси обличчя, "ховаєте" зуби, "набиваєте" татуювання на час вистави… Що Вам подобається робити найбільше?   

- Ну, перуки – це дуже нудна механічна робота. А ось грим робити цікаво! Особливо, характерний! Свого часу я робила грим Миколи ІІ, Шуберта, Моцарта, Распутіна, Потьомкіна… Підганяла обличчя по портрету!

 - Чи обов’язково робити грим?

- На першому ряді глядач ще бачить міміку актора, а ті, хто сидять далі – ні. Тому треба підсилювати емоції, щоб краще було видно й зрозуміло, хто є хто.

Незагримований артист із середніх рядів буде схожим на білий млинець. Тому обов’язково треба класти тон, виділяти очі та підкреслювати риси обличчя. Тим паче, якщо треба щось поміняти – збільшити або зменшити очі, омолодити або зробити обличчя старішим. А в казках взагалі без гриму нікуди не дінешся.

- Поділіться секретом: як прибрати зуб?

- Все дуже просто: зуб треба замазати чорним гримом та зверху покрити лаком, аби грим не обліз. А потім змити все спиртом – і зуб на місці!

- Робота непроста… Особливо – виготовлення перук. Сил та енергії має йти чимало… Хто Вас надихає та підтримує?

- Підтримувала мама, поки була жива. Зараз – син Олександр. Він у мене теж творча особистість. Також вчився в Одесі на художньо-графічному факультеті. Любить розписи. Одна з його робіт – пам’ятник прикордонника із собакою у Херсоні… Сашко – моя опора!

 фото з сином Олександром Тепляковим
роботи сина Олександра Теплякова

- А чи зустріли Ви кохання після чоловіка?

- У Херсонському театрі був гучний роман із заслуженим артистом... Імені його називати не буду… Він поклав на мене око та ніяк не хотів відчепитися. Хоча був одружений… Але з жінкою вони не жили вже років 10, кожен був сам по собі.

Ой, як він мене ревнував! Проходу не давав! Одного разу під час гастролей ледь не викинув із вікна… Мене від нього врятували.

Хм… Якщо коротше – у нас не склалося… Врешті-решт таки розійшлися…

- Минуло вже багато років. За плечами – чималий досвід. Але скажіть, якби можна було відмотати час назад, що б Ви обрали: роботу перекладачем чи театр?

- Я б обрала театр! Знаєте, я його з дитинства любила. У Миколаєві ходила на всі вистави. Мені подобалась театральна атмосфера! Коли у шкільні роки я писала твір на тему "Ким хочу бути", то не написала правду… А ось тепер зізнаюсь: на мою думку найкраща професія – це актор. Він кожен день грає нову роль. Не набридає, розумієте? То лікар, то льотчик, то військовий… Акторського таланту у мене немає, тому я обрала професію гримера-пастижера й також творю у стінах театру!

зроблене до ювілею Лариси Теплякової. Цьогоріч їй виповнилося 85!
трупа театру вітає Ларису Миколаївну з ювілеєм!

- Який Ваш життєвий девіз?

- Треба бути оптимістом і приймати те, що є, але при цьому старатися підкорювати нові вершини!

- Які маєте плани на найближчий рік?

- Зробити вдома ремонт! І, безумовно, працювати за своїм покликанням!

- Про що мрієте?

Про мир!

Автор- Альона Мовчан

Новини по темі

Коментарі

Нет ни одного комментария

Залишити коментар

Останні новини

Останні відеорепортажі

Останні фоторепортажі

Зараз читають

наверх

Підписатися на новини

Підписатися на новини

Запропонувати новину

Запропонувати новину